"Моя цель как писателя (та самая цель, которой я никогда не достигну,  я знаю, и ни один писатель не достигнет) — сделать так, чтобы вы по-настоящему переживали происходящее в книгах... Я хочу, чтобы вы провалились сквозь страницы и чувствовали, что все написанное происходит с вами".

Декілька років тому в Україні стався справжній «вибух» під назвою «A Song of Ice and Fire» («Пісня льоду та вогню»). Якщо чесно, зараз я не можу згадати, чи це було пов’язано в першу чергу з виходом популярного серіалу, чи все-таки з книгою, яка йому передувала, але буквально за декілька місяців загал перечитав усі частини із серії, передивився усі доступні сезони серіалу, а ім’я Джордж Мартін все частіше лунало під час невимушеної розмови у колі друзів. Обговорення перипетій сюжету як книги, так і серіалу, стало своєрідною обов’язковою темою для кожної зустрічі людей, що полюбляють читати. І навіть, якщо ви до цього особисто не були знайомі з його творчістю, то все одно завдяки таким розмовам залишались в курсі усіх подій кожної із частин.
Але, якщо загалу відомо буквально все про Старків чи Ланністерів, то про життя їх автора говорять менше. Є сенс трохи виправити цю ситуацію та «познайомити» вас із творцем вже легендарної саги умовно кажучи «особисто».

Джордж Реймонд Річард Мартін (повне ім’я письменника) народився 20 вересня 1948 року в невеликому місті Байонне, штат Нью-Джерсі, США. Батько - Раймонд Коллінз Мартін, мати - Маргарет Бреди Мартін. Крім Мартіна у подружжя були ще дві доньки - його сестри Дарлін і Джанет.
З дитинства Мартін був мрійником і фантазером, марив подорожами, але дозволити собі цього не міг, тому доводилось мандрувати за посередництвом своєї уяви. При тому не лише по реальним, а і по вигаданим світам.

Писати майбутній письменник почав теж рано – ще під час навчання в середній школі. Тоді свої моторошні історії про монстрів він продавав сусідським дітям. Потім Джордж захопився коміксами, почав їх колекціонувати та писати сюжети для фензинів (від англ. «fan magazine» - «фанатський журнал», тобто любительські малотиражні неперіодичні видання журналів, альманахів, коміксів і т.д.). В 1970 році йому навіть вдалось продати одне зі своїх оповідань журналу «Galaxy Science Fiction», його «Герой» («Hero») був опублікований в лютневому випуску.
В цьому ж році він закінчив бакалаврат Північно-західного університету в місті Еванстон, штат Іллінойс, а через рік отримав ступінь магістра з журналістики.

Відмовившись від служби в армії, Мартін проходить альтернативну громадянську службу в рамках добровільної програми AmeriCorps  VISTA (1972-74 роки).
Протягом наступних років Мартін змінює декілька професій: займається проведенням турнірів із шахів, працюючи в Континентальній шаховій асоціації, потім викладає журналістику в коледжі (нині університеті) Кларка в місті Дюбук, штат Айова. Паралельно він ніколи не припиняв писати, протягом 1978-79 років працює позаштатним письменником при вищезгаданому коледжі.
В 1978 році публікується його перший роман «Dying of the Light», далі видається збірка оповідань «Sandkings» (1981) та роман «Windheaven» (1981, у співаторстві з Лізою Татл). Дитяче захоплення страшними історіями знаходить своє втілення в романі «Fever Dream» (1982), який критики визнають однією з найкращих книг про вампірів. В 1975 Мартін отримує свою першу нагороду  Х’юго (Hugo Award - літературна премія в галузі наукової фантастики, заснована в 1953 році. Названа на честь Х'юго Гернсбека - творця перших спеціалізованих науково-фантастичних журналів) за роман  «A Song for Lya» («Пісня про Лію»), дві премії Локус (The Locus Poll – літературна премія в тому ж жанрі, що присуджується щорічно з 1971 року за підсумками голосування читачів журналу «Locus Magazine»), які згодом отримував неодноразово: загалом приблизно близько десяти Локусів, трьох Х’юго, а також Balrog Awards, Nebula Award, премія Брема Стокера, Всесвітня пермія фентезі та інші.
До речі, тут теж цікавий момент, пов’язаний із назвою роману «A Song for Lya», де він вперше використовує слово «Пісня», яке потім неодноразово фігурує і в інших назвах, зокрема в циклі, який зробив його всесвітньо відомим. Сам Мартін багато років потому в одному із інтерв’ю так поясниться свій вибір:

«Не знаю, может быть, во мне умер поэт-песенник? Я всегда любил музыку и стихи, возможно, какая-то частица меня мечтает, чтобы я сочинял песни.
Если серьёзно, моя первая повесть, получившая «Хьюго», называется «Песни о Лии» — название родилось при её первой публикации в сборнике. Тогда мне в голову пришла мысль использовать слово «Песня» всегда, чтобы названия моих книг были оригинальны и узнаваемы. Однако превратить это в традицию мне не удалось — уже третий сборник моих рассказов издательство предпочло окрестить «Короли-пустынники», ведь одноимённая повесть только что взяла разом «Хьюго» и «Небьюлу». Так мне пришлось расстаться с прекрасной идеей, но время от времени я всё-таки продолжаю использовать слово «Песня».
До цього часу Мартін встиг одружитись та розвестись з Гейл Барнік, шлюб з якою тривав 4 роки (1975-79 роки):
«Свадьба была прекрасная, брак не очень».
В середині 80-х Джордж переїздить до Голівуду, куди його запросили редагувати серіал «Twilight Zone» («Сутінкова зона») на каналі CBS, згодом він стає сценаристом серіалу «Beauty and the Beast» («Красуня та чудовисько»), а потім і його продюсером. В 1992-93 роках в якості виконавчого продюсера Джордж займався розробкою серіалу «Doorways» («Портали»), від якого після пілотної серії вирішили відмовитись, а з відзнятого матеріалу скомпонували повнометражну стрічку.

Не дивлячись на успіхи в літературі та роботу в Голівуді, всесвітньо відомим його зробив цикл книг «Пісня Льоду та Вогню», хоча сам Мартін деякий час вважав сучасне фентезі не надто серйозною літературою. Свою думку він змінив під впливом книг  Теда Вільямса (а саме його циклу «Память, Скорбь и Тёрн») та Джека Венса (відомий завдяки повістям «Повелители драконов», «Последняя цитадель», циклам «Умирающая Земля», «Лионесс» та ін.).
В одному із інтерв’ю Джордж Мартін зізнався, що хоча ніколи наперед і не планує обсяг майбутнього роману чи кількість частин циклу, але спочатку «ПЛтВ» задумувалось дещо меншою, ніж вийшло в результаті:
«В 91-м году я сначала не знал — еще не знал, что это будет. Да форму — будет это роман, повесть или что-то другое. Можно сказать, что я прощупывал почву. Но к лету 91-го [идея] пришла ко мне из ниоткуда, и я начал писать, следуя за тем, куда она меня заведет. К концу того лета я знал, что это будет большая серия. Сначала я думал о трилогии, но сага вышла за ее пределы. Размер изменился, следом я добавил и другие элементы, но персонажи остались прежними — из 91-го года..
… В самом конце, где-то в 95-м году я понял, что превышу объем трилогии, потому что у меня уже было 1500 страниц рукописи, а я еще даже не приблизился к завершению первой книги».
Звичайно, підтверджуючи слова Толкієна:
«История растет по мере рассказывания», - ні трьома, ні чотирма, ні навіть шести книгами все не обмежилось:
«Долгие годы я говорил о шести книгах. А Пэррис, моя жена, стояла у меня за спиной, показывая семь пальцев. Так что теперь я говорю о семи книгах, но больше кровью ни под чем не подписываюсь».

Навіть не буду братись за опис процесу створення частин, зазначу лише, що поки із семи запланованих чатин опубліковано п’ять: «A Game of Thrones» / «Игра престолов», (1996 р.), «A Clash of Kings» / «Битва королей», (1998 р.), «A Storm of Swords» / «Буря мечей», (2000 р.), «A Feast for Crows» / «Пир стервятников» («Пир для ворон»), (2005 р.), «A Dance with Dragons» / «Танец с драконами», (2011 р.). Дві останні частини знаходяться в процесі написання: «The Winds of Winter» / «Ветры Зимы» і «A Dream of Spring» / «Грезы о Весне».
Прогнозувати щось складно, але декілька місяців тому Westeros.org повідомив наступне щодо «The Winds of Winter»:

После двух лет Мартин завершил примерно четверть «Ветров зимы» (считая именно полностью завершенные главы — или то, что таковыми кажется на сегодняшний день).
… Он подтвердил свое намерение опережать экранизацию, которая может продвинуться до материала из «Ветров» уже в 2015 году (а через год — и до следующей книги). Мартин предположил, что у него есть возможность на всех парах закончить книгу к концу 2014 года, но это, конечно, лишь предварительная оценка».
Мартін неодноразово зізнавався, що пише повільно, що книги взагалі писати складно. До того ж, він постійно повертається до вже написаного, часто щось корегує, а іноді і зовсім змінює:
«Порой я буквально впадаю в ступор, мне совершенно не нравится уже готовый текст, я выбрасываю куски и пишу по новой, иногда меняя направление развития истории.
…Я давно перестал называть конкретные даты — прежде я озвучивал их, но то были лишь мои прикидки. А читатели воспринимали их иначе, и когда я срывал сроки, оказывались разочарованы».

Важко на словах описати масштаби популярності цих книг. Якщо вірити статистиці, то загалом серія була перекладена більш ніж на 20 мов, четвертий і п'ятий томи дісталися першого місця у списку бестселерів The New York Times. Станом на 11 липня 2011 року, до моменту виходу п'ятої книги серії, загальні продажі книг серії у всьому світі перевищували 15 мільйонів копій, і за весь 2011 рік було продано 8,4 мільйона копій на всіх носіях, включаючи електронні. Вражає, чи не так?

Зараз крім «Пісні» Мартін працює і над іншими літературними і не тільки проектами. Мені навіть важко взятись за їх опис, боюсь пропустити щось. Спробую хоча би окреслити основні з них.
Наприклад, як повідомляє Publy, зараз Мартін працює над збіркою легенд та історій Вестероса - «Мир льда и пламени», яка має стати своєрідним підручником, покликаним пролити світло на деякі моменти основних книг. Також готується збірка афоризмів та жартів одного із улюблених персонажів читачів – Тіріона під назвою «Остроумие и мудрость Тириона Ланнистера».
Також в його планах видати автобіографію у формі коміксів.
Ще в 90-х роках він спільно з іншими авторами-фантастами, зокрема  Роджером Желязни, Віктором Міланом, Волтером Йоном Вільямсом, Говардом Волдропом, Мартін почав роботу над альманахом під назвою «Дикие карты» - серія із жанру наукової фантастики про супергероїв., багатотомний роман-мозаїка. Але випустивши близько 15 випусків, проект тимчасово призупинився, останній номер датувався 1995 р. Декілька років тому проект відновився, залучивши як попередніх, так і нових авторів. Після довгої мовчанки новий номер вийшов на початку 2000-х років:
«Мы всегда хотели продолжить «Дикие карты». Надо было лишь отыскать издательство, которое заинтересовалось бы серией..

…мы решили, что настала пора перезапустить «Дикие карты» и сконцентрировать внимание на новом поколении героев. Мир не стоял на месте, оригинальные персонажи, которых мы придумали в восьмидесятых, успели состариться и уступили место молодым Тузам и Джокерам. Действие новых «Диких карт» начинается в 2008 году — именно тогда вышел первый том возрождённого цикла. Таким образом мы постарались заинтересовать молодых любителей фантастики. От них не требовалось знакомства с двадцатилетней историей серии, чтобы следить за похождениями новых героев. И, похоже, у нас всё получилось — реакция на свежие части цикла оказалась позитивной».
Крім цього, за даними того ж Publy, зовсім нещодавно Джордж Мартін придбав невеликий артхаусний кінотеатр в Санта-Фе, але одразу запевнив, що це не стане його основною роботою:

«Конечно, я не стану делать этого сам. Я писатель и сценарист, а не менеджер кинотеатра. И я не собираюсь стоять в палатке и продавать попкорн. Моя работа останется прежней: редактирование антологий, создание сценариев и прежде всего — работа над „Песней льда и пламени“ и всем, что с ней связано. Кинотеатр ничего не изменит».
За мотивами циклу знімається одноіменний серіал, яким займається телеканал HBO під керівництвом Девіда Бениоффа і Деніела Вайса. Прем'єра першого сезону в США відбулася  17 квітня 2011; на 2013 рік були повністю показані три сезони. У квітня 2013 року серіал був продовжений на четвертий сезон, який буде показаний навесні 2014.

Французька компанія - розробник комп'ютерних ігор Cyanide уклала договір з Мартіном про створення серії ігор за мотивами циклу; 29 вересня 2011 відбувся реліз першої з них, стратегічної «Гра престолів: Початок», створеної за мотивами серії , а 15 травня 2012 року вийшла гра в жанрі RPG під назвою «Гра престолів».
Крім цього існує велика кількість настільних, рольових ігор, художніх колекцій за мотивами книг.
В 2011 році він одружився вдруге на одній зі своїх шанувальниць – Періс Майкбрайт, з якою вони разом ще з 1981 року.
Зараз Джорджу Мартіну 65 років. Він живе в Санта Фе, штат Нью-Мексико.
«Писателей существует великое множество, я люблю приводить аналогию с архитекторами и садовниками. Есть писатели-архитекторы, они все-все планируют, все-все намечают, и до того, как будет вбит первый гвоздь они знают, на что будет похож дом, где будет гардеробная, где будут проложены трубы, и все это архитектор запечатлеет на доске задолго до какой бы то ни было работы. И садовники, что выкапывают ямку и закладывают в нее семечко, поливают своей кровью и наблюдают за тем, что же вырастет, какую бы форму оно не приняло. Они знают, какое семя они взращивают — дуб или вяз, страшилка или научная фантастика, — но они не знают, насколько большим оно вырастет или какую форму примет. Я в большей степени садовник нежели архитектор», - Джордж Мартін.

Джерела інформації:
1. Полина Кормщикова. 10 вещей, которые Джордж Мартин делает в последнее время, вместо того, что бы писать продолжение «Игры престолов»;
2. Википедия;
3. Лаборатория Фантастики;
4. Я не готов делиться Вестеросом». Беседа с Джорджем Р. Р. Мартином;
5. Интервью Джорджа Мартина с Comic-con для io9;
6. Написана лишь четверть «Ветров зимы», но прогноз оптимистичен;
7. Песнь Льда и Огня. Википедия;
8. Игра престолов (телесериал). Википедия;
9. 10 самых ярких высказываний Джорджа Р. Р. Мартина.

Дикие карты. Книга 1

Придбати

Дикие карты. Книга 2. Козырные тузы

Придбати

Дикие карты. Книга 3. Неистовые джокеры

Придбати

Дикие карты. Книга 4. Тузы за границей

Придбати

Шторм в Гавани Ветров

Придбати

Путешествия Тафа

Придбати

Путь волшебника

Придбати

Танец с драконами. Искры над пеплом

Придбати

Танец с драконами. Грезы и пыль

Придбати

Буря мечей. Пир стервятников

Придбати

Игра престолов. Битва королей

Придбати

В наш час, щоб побачити іншу країну, необов’язково навіть виходити з будинку. Багаточисельні фото, відео в мережі дозволяють побачити, а он-лайн камери навіть прослідкувати за найбільш живописними та екзотичними куточками нашої планети прямо з дивану. Не поступаються позиціями цьому технологічному диву і більш традиційні джерела інформації: такі, як книга. Як же, збираючись до нової країни, не обзавестись маленьким та барвистим путівником, який стане вірним другом та товаришем у вашій подорожі, допоможе обрати найзручніший готель, поїсти у найсмачнішому ресторані і встигнути за короткий час побачити максимум нового. Така література вже давно виборола собі окремий жанр - travel writing, або «травелоги». Поряд із його найвідомішими представниками, такими як Пітер Мейл («Рік у Провансі»), Білом Брайсоном («Коротка історія майже усього на світі»), чільне місце займає відомий мандрівник, журналіст та письменник Генрі Мортон.
 Генрі Канова Воллам Мортон народився 25 липня 1892 року в місті Ештон-андер-Лайн, Англія. Його батько, Йозеф Мортон, був журналістом та редактором «Birmingham Mail», тому не дивно, що після закінчення школи, Генрі воліє займатись журналістикою і вже у 1912 році став помічником редактора місцевої газети. Першим поворотним моментом життя Мортона став переїзд до Лондону, звідки і почалась його професійна кар’єра. Опинившись на Фліт-Стріт, він потрапив у саме серце ЗМІ у Англії. Тут він працює репортером у «Daily Mail», потім «Evening Standard», а з 1921 року в «Daily Express» - головною газетою Express Newspapers.
Другим поворотним моментом для Мортона став 1923 рік: він став одним із трьох журналістів, що були присутні при відкритті гробниці Тутанхамона, а його репортаж випередив статтю офіційного кореспондента «Times». Відомо, що після відкриття усипальні, пройшла загадкова хвиля смертей серед присутніх, що налічує близько 20 осіб. Зокрема, один із організаторів розкопок - лорд Карнарвон - помер 5 квітня 1923 р. від укусу москіта, також померли його зведений брат, сиділка, лікар, а також декілька відвідувачів гробниці. До 1930 року із безпосередніх учасників остався живим лише Говард Картер. Зла доля обійшла і Генрі Мортона, який не дивлячись на так зване «прокляття фараона» прожив 87 років.
Після цього репортажу він став світовою знаменитістю. Протягом наступних декількох років він писав для «Дейлі експрес» так звані «він’єтки» - замальовки про Лондон. Цей своєрідний «серіал», як його іноді називають, став надзвичайно популярним серед читачів. Саме ці матеріали лягли в основу книги Мортона «Душа Лондона», що вийшла в 1925 році. Через рік вийшло продовження: «Лондонський рік», «Лондон», «Чари Лондона», «Ночі Лондона». На хвилі успіху книг, Генрі вирішив втілити свою давню мрію – відправитись у мандрівку по найвіддаленішим куточкам Англії. Результатом подорожі став цикл книг, починаючи з «В пошуках Англії» (1927 р.), «Поклик Англії» (1928 р.), «Земля вікінгів» (1928 р.), «В пошуках Ірландії» (1929 р.), «В пошуках Шотландії» (1930 р.), «В пошуках Уельса» (1932 р.). Паралельно з письменницькою справою він не припиняє займатись журналістикою і продовжує співпрацювати з «Daily Herald» протягом 1931-42 років.
Новою сенсацією стала наступна книга Мортона «По слідах Учителя», що розповідає про подорож по Святій Землі. Через рік після виходу (1935 р.) було продано близько мільйона екземплярів книги і вона стала бестселером. Повторюючи апостольські маршрути, автор відвідав Палестину, Сирію, Ірак, Єгипет, Турцію і Грецію, острови Мальта, Кіпр і Родос. Ближньому Сходу присвячені  «По слідам святого Павла» (1936 р.) і «Подорож по біблейським місцям» (1938 р.). Уривки з цих книг були зібрані в окрему збірку «Ближній Схід», яка була видана спеціально для військових, що потрапили в цей регіон на час бойових дій Другої світової. До речі, сам Мортон закінчив кавалерійську школу і служив у Йоркширському полку, але участі у бойових діях не брав.

В серпні 1941 р. Генрі Мортону знову посміхнулася вдача: він став очевидцем важливої історичної події – зустрічі Черчілля та Рузвельта та підписання Атлантичної хартії. Про це він розповів у книзі «Зустріч в Атлантиці», що вийшла в 1943 р.
Генрі Мортон активно продовжував розширяти географію своїх письменницьких вподобань. В 1947 р. він перебирається до Південної Африки і оселяється поблизу Кейптауна, а вже в 1948 р. виходить книга «В пошуках Південної Африки». Наступними були книги, присвячені Італії та Іспанії: «Подорожі по Іспанії» (1955 р.), «Рим. Прогулянки по Вічному місту» (1957 р.), «Від Мілану до Рима. Прогулянки по Північній Італії» (1964 р.), «Від Риму до Сицилії. Прогулянки по Південній Італії» (1969 р.). Але при цьому не зраджує своєму улюбленому місту і в 1951 видає книгу «В пошуках Лондона» («Прогулянки по столиці світу») – своєрідний підсумок багаточисельних заміток.
Помер Генрі Мортон 19 червня 1979 року. Прах письменника розвіяли над країною, яку він все життя любив і про яку писав – Англію.
З моменту виходу книг Генрі Мортона пройшов значний відрізок часу, і в країнах, про які він писав, багато що встигло змінитись. Можливо, ви і не скористаєтесь його путівниками за прямим призначенням, але вони однозначно допоможуть відчути атмосферу та настрій місця, яке описують. Мортон був надзвичайно спостережливим та доброзичливим оповідачем, писав яскраво та влучно. Його вважають справжнім класиком літератури про подорожі та для подорожуючих.

Джерела інформації:

1. LiveLib;

2. "Генри Мортон: прогулки по свету с любовью к жизни".

Южная Африка. Прогулки на краю света

Придбати

От Каира до Стамбула. Путешествие по Ближнему Востоку

Придбати

По старой доброй Англии. От Лондона до Ньюкасла

Придбати

Шотландские замки. От Эдинбурга до Инвернесса

Придбати

Шотландия: Путешествие по Британии

Придбати

Англия и Уэльс. Прогулки по Британии

Придбати

От Иерусалима до Рима. По следам святого Павла

Придбати