I'm just not the same since there's rain in my head…
Він популярний в Європі та визнаний у себе на Батьківщині в США дитячий автор.
Його вірші турбують, смішать, а іноді викликають незадоволення.
Його читають, слухають і дивляться по всьому світу, але при цьому мало хто із українських читачів зможе сказати, хто такий Шел Сільрвестейн. Спробуємо виправити це непорозуміння.
Шелдон Елан «Шел» Сільверстейн (Sheldon Alan 'Shel' Silverstein) народився 25 вересня 1930 року в Чикаго. Малювати почав ще під час навчання у школі, згодом вступив до Чиказького художнього інституту (Art Institute of Chicago), але, провчившись рік, кинув. У вересні 1953 р. іде до армії, служив на американських військових базах, в тому числі в Японії та Кореї. Як карикатурист Шел проявив себе ще в студентські роки (газета Roosevelt Torch), під час служби в армії він продовжує друкуватись (тихоокеанський філіал газети Stars and stripes), а в 1955 р. видає першу збірку коміксів (замальовок із військового життя) «Take Ten». Вона одразу здобуває популярність завдяки своїй дотепності та простоті, щирості і глибині (наскільки це можливо для жанру карикатури). Широкий загал зміг побачити цю збірку в 1956 р. під назвою «Grab your socks», коли її передрукувало видавництво Ballantine Books. Після демобілізації Шел повертається до Чикаго.
Спочатку працює то продавцем хот-догів, то займається фрілансем у якості карикатуриста в різних виданнях (серед них Look, Sports Illustrated, This Week).
З 1957 р. Шел Сілрверстейн починає друкуватись в Playboy і в якості їх кореспондента відправляється в кругосвітню подорож. Її результатом стала серія «Shel Silverstein Visits…», яка нараховує 23 випуски. Крім цього вони були видані окремою збіркою «Playboy's Silverstein Around the World « (2007 р.), а в 1961 р. один із випусків журналу вийшов окремим виданням під заголовком «Uncle Shelby's ABZ Book» (Simon's & Schuter). Загалом Сілрвестейн продовжував співпрацю з «журналом для дорослих» до середини 1970-х років.
В 1963 р. Шел дебютує в якості дитячого автора книгою « Uncle Shelby’s Story of Lafcadio: The Lion Who Shot Back» (Harper & Row) - «Історія дядька Шелбі про Лафкадіо – лева, який не злякався мисливців». Дядько Шелбі (як він сам себе називав) розповідає про свого друга лева, якому одного разу випадково до рук потрапила рушниця. Почалось все із невинної забавки: він стріляв у мух, листя, згодом перестріляв усіх мисливців (у межах самозахисту, звичайно ж), за що інші леви були йому вдячні. Все змінилось після того, як левові зустрівся циркач і запропонував йому роботу в своєму цирку. Непомітно для себе, він з Грамфгфф чи Мммфф перетворився на Лафкадіо Великого, почав стригтись у перукарні і чистити нігті, купатись у ванній і носити костюм, їсти в ресторанах і роздавати автографи. І врешті-решт – він став абсолютно нещасним:
« - Чого ти плачеш друже? Ти маєш гроші, ти славетний, у тебе сім величезних машин, і тебе всі люблять, і ти найвидатніший стрілець на світі. Чог ж ти плачеш, у тебе ж все є?
– Все – та не все, - відповів Лафкадіо Великий, заливаючи рясними слізьми золотий килим. – Мені набридли гроші та модний одяг. Мені набридло їсти фаршированих рисом курей. Мені набридло ходити на прийоми, танцювати ча-ча-ча й пити какао. І набридло курити п’ятидоларові сигари й грати в теніс, і набридло роздавати автографи, набридло все!»
Хіба ж не так буває і в людському суспільстві? Різниця лише в тому, що хоча він вже не був тим левом, яким ми його побачили вперше, але і людиною до кінця не став. Апогеєм розповіді можна вважати епізод, в якому лев повертається до своїх джунглів, але якщо на початку стріляли в нього, то тепер рушницю тримав він; старий як світ закон «якщо не ти, то тебе». Але Лафкадіо обирає третій варіант:
«Слухайте, я не хочу стріляти левів і я точно не хочу жерти мисливців. Я не хочу залишатися тут у джунглях і їсти сирих зайців, і не хочу повертатися в місто й пити какао. Я не хочу ганятися за хвостом, але й не хочу грати в бридж. Думаю, я не належу до світу мисливців і не належу до світу левів. Мабуть, я не належу ні до чого, - закінчив він». Після того дядько Шелбі його не бачив і більше ніколи не отримував від нього листівок. До речі, це своє оповідання сам автор любив найбільше.
Через рік виходить «The Giving Tree» (HarperCollins) – «Щедре дерево», яка принесла Шелу справжнє визнання. Неймовірно проста, але прониклива історія про хлопчика та яблуню не залишила байдужим жодного читача, стала символом самопожертви. Книга одразу набула популярності не лише серед дітей, але і їхніх батьків.
Згодом одна за одною виходять «Півтори жирафи» («A Giraffe and a Half»), «Де закінчується тротуар» («Where the Sidewalk Ends»), «Світло на горищі» («A Light in the Attic») та чимало інших дитячих книжок. Книги Шела являють собою не лише збірки дотепних віршів для дітей, адже свої тексти автор доповнює органічними ілюстраціями.
Хоча не обходилось і без критики. Наприклад, книги «Where the Sidewalk Ends: Poems and Drawings» (1974) – «Де закінчується тротуар», «The Missing Piece» (1976) та «The Missing Piece Meets The Big O» (1981) викликали неоднозначні відгуки, а «A Light In the Attic» (1981 р.) була осуджена за “promotes disrespect, horror and violence” (тобто за пропаганду неповаги, жаху та насилля) і включена до списку “The 100 Most Frequently Challenged Books of 1990–2000” (простіше кажучи, сто найбільш неоднозначних книг).
Приблизно з 1981 р. Шел пробує себе в якості драматурга, пише п’єси («The Lady Or The Tiger Show» (1981 р.), «One Tennis Shoe» «Bus Stop», «Going Once», »The Best Daddy», «The Lifeboat is Sinking», «Thinking Up a New Name for the Act», «Buy One, Get One Free» and «Blind Willie and the Talking Dog») та кіносценарії («Things Change» (1988 р.).
Шел був популярним і в музичних колах. Серед його хітів «Put Another Log on the Fire», «One’s on the Way», «The Unicorn», «25 Minutes to Go», «A Boy Named Sue«, «Rosalie’s Good Eats Cafe», «The Mermaid», «The Winner», «Tequila Sheila» у виконанні Джонні Кеша, Лоретти Лін, Томпала Глейзера, Боббі Байєра. Особливого успіху набули пісні, написані для гурту Dr. Hook & The Medicine Show, серед них: «Sylvia's Mother« и «The Cover of the Rolling Stone«. Його пісні переспівували, вони ставали саундтреками до відомих фільмів «Montenegro«, «Thelma & Louise«, «Ned Kelly«. За спільну з Бакстером Тейлором пісню «Marie Laveau» дует отримав BMI Award (1975 р.), а в 1970 р. його «A Boy Named Sue» отримала Греммі. Звичайно ж, він і сам виконував свої пісні, в 1980 р. навіть випустив власний альбом кантрі-музики «The Great Conch Train Robbery».
Щодо особистого життя, то Шел був одружений зі С’юзен Гастінгс, в 1970 р. в них народилась дочка Шошання. На жаль в 1975 р. помирає спочатку дружина, а через п’ять років і донька. Шел більше не одружувався, але в 1983 р. в нього народжується син Метью від Сари Спенсер.
В 1999 р. Шел Сільревстейн помирає від серцевого нападу в Кей-Уесті, Флорида.
P. S. Твори Шела Сільверстейна перекладені двадцятьма мовами і розійшлись тиражем в 20 міліонів екземплярів. Наразі нашому читачеві доступні дві книги в українському перекладі: «Де закінчується тротуар» та «Лафкадіо – лев, який не злякався мисливців» та чотири книги російською: «Продается носорог», «Полтора жирафа», «Лафкадио, или лев, который отстреливался», «Щедрое дерево». Якщо ж ви чи ваші дітки володієте англійською, то рекомендуємо читати в оригіналі, або, що ще краще, знайдіть аудіозаписи і насолоджуйтесь цими віршами у виконанні самого автора.
За матеріалами:
1. poemhunter.com ;
4. mccsc.edu ;
5. http://litakcent.com ;
6. Вікіпедія .
