„Некоторые факты моей жизни. Я родился в маленьком городке Фар-Рокуэй недалеко от Нью-Йорка, на берегу моря, в 1918 г. Я жил там до 1935 г. Потом я учился 4 года в Массачусетском технологическом институте (МТИ), а с 1939 г. перешел в Принстон. Работая в Принстоне, я принял участие в Манхэттенском проекте и в апреле 1943 года переехал в Лос-Аламос. С октября или ноября 1946-го до 1951 г. я работал в Корнелле.
В 1941 г. я женился на Арлин, а в 1946 г. во время моего пребывания в Лос-Аламосе она умерла от туберкулеза.
Летом 1949-го я посетил Бразилию, а в 1951 году я провел там еще полгода. Затем я перешел в Калифорнийский технологический институт, где работаю до сих пор.
В конце 1951-го я провел пару недель в Японии. Я поехал туда снова год или два спустя, сразу после того, как вторично женился. Моей второй женой была Мэри Лу.
Сейчас я женат на Гвинет, она англичанка, и у нас двое детей: Карл и Мишель.
Р. Ф. Ф.”
Річарду Фейнману ледь не від народження судилось стати вченим. Його батько, Мелвіл, з самого дитинства ненав’язливо прививав потребу в постійному пізнанні оточуючого світу та любов до науки. Можливо, саме завдяки такій атмосфері в сім’ї науковою діяльністю в майбутньому зайнявся не лише Річард, а і його молодша сестра Джоан: вона стала астрофізиком, чим похитнула стереотипи щодо статусу жінки в науці.
У підлітковому віці Річард почав заробляти на ремонті радіоприймачів. Серед своїх сусідів прославився тим, що спочатку намагався знайти причину поломки, а вже потім брався розбирати механізм. Також його знали завдяки хімічним фокусам, якими вони разом зі своїм однокласником розважали сусідів.
Першою жінкою Фейнмана була Арлін Гринбаум, яку він кохав з 13 років. Його батьки були проти шлюбу, адже майбутня наречена була хвора на сухоти. Тому на церемонії, яка між іншим проходила по дорозі на вокзал, батьків не було, а свідками стали працівники мерії Річмонда.
Протягом 1942-45 років Річард у складі Манхетенського проекту працює над розробкою атомної бомби. За його словами, сам він був не в захваті від роботи над атомною зброєю, але було важливо випередити Німеччину у цій гонці озброєнь. В липні 1945 року в штаті Нью-Мехіко проходило перше випробування нового виду зброї («Трініті»). Фейнман був присутнім і вирізнився тим, що відмовився одягати сонцезахисні окуляри під час вибуху:
«Время подошло, и внезапный чудовищный всплеск пламени там настолько ярок, что я мгновенно сгибаю голову и вижу на полу машины пурпурное пятно. Я сказал: "Это не то, это видение". Я опять поднимаю голову и вижу, что белый свет сменяется желтым, а затем оранжевым. Образуются и исчезают облака – все это от сжатия и расширения ударной волны.
Наконец, огромный шар оранжевого цвета - центр его немыслимо ярок - начинает подниматься, понемногу становясь слегка волнистым, вблизи его краев появляется чернота, а потом вы видите, что это огромный дымовой шар, с языками пламени, вырывающимися изнутри наружу, жар так жар!
Все это продолжалось около минуты. Это была цепочка переходов от яркого к темному, и я все видел. Я был почти что единственный, кто действительно смотрел на эту чертову штуку, первое испытание под названием "Тринити". Все остальные были в темных очках, а люди на шестой миле не могли ничего увидеть, потому что им всем приказали лежать на полу. Возможно, я единственный человек, видевший это невооруженным глазом.
Наконец, примерно через полторы минуты, ужасный шум - ТРАХ! – затем грохот, как раскат грома, и именно это убедило меня. За все время никто не сказал ни слова. Мы просто тихо наблюдали. Но этот звук освободил всех, а меня в особенности, потому что сила звука на таком расстоянии означала, что устройство действительно сработало».
До речі, під час цієї роботи Фейнман встиг прославитись тим, що систематично зламував сейфи колег і «позичав» звідти різноманітні документи. Але за його словами, робив він це виключно заради розваги.
Після закінчення війни помирає кохана дружина. Втрата в особистому житті доповнилась тимчасовим розчаруванням у світі фізики і все це вилилось у період застою. Повернутись до наукової праці його змусив випадок у кафетерії Корнельського університету. Хтось із присутніх підкидав тарілку. Фейнмана дуже зацікавив принцип обертання тарілки і згодом він зміг вивести рівняння, яке описує її політ:
«… Пока она летела вверх, я увидел, что она покачивается, и заметил, что красная эмблема Корнелла на тарелке вращается. Мне было совершенно очевидно, что эмблема вращается быстрее, чем покачивается тарелка. Мне было нечего делать, и поэтому я начал обдумывать движение вращающейся тарелки. Я обнаружил, что, когда угол наклона очень маленький, скорость вращения эмблемы вдвое больше, чем скорость покачивания, — два к одному. Так получалось из некоторого сложного уравнения. Затем я подумал: «Нет ли какого-нибудь способа получить то же самое более фундаментальным способом, рассмотрев силы или динамику, почему два к одному?» Я не помню, как сделал это, но в конце концов я разработал описание движения массивных частиц и разобрался, как складываются ускорения, приводя к соотношению два к одному. Дело шло как по маслу, играть было легко. Это было вроде как откупорить бутылку. Одно вытекало из другого без всяких усилий. Я почти пытался этому сопротивляться! Никакой важности в том, что я делал, не было, но в конце концов получилось наоборот. Диаграммы и все остальное, за что я получил Нобелевскую премию, вышли из этой пустячной возни с покачивающейся тарелкой».
На початку 70-х років незалежно один від одного Дж. С. Швінгер, С. Томонага та Р. Фейнман пропонують свої варіанти квантової електродинаміки, за що їм в 1965 році було присуджено Нобелівську премію (офіційне формулювання - «за фундаментальные работы по квантовой электродинамике, имевшие глубокие последствия для физики элементарных частиц»). Їх квантова електродинаміка вважається однією із найбільш точних у фізиці і донині.
В 1986 році Фейнмана запрошують до складу так званої «комісії Роджерса» (від імені її керівника, колишнього держсекретаря США, Уільяма Роджерса). Він та ще 13 експертів, серед яких Ніл Армстронг, Саллі Райд повинні були вияснити причини падіння шатлу «Челенджер» 28 січня. Звичайно ж, Фейнман паралельно провів власне дослідження, його результати подав у вигляді звіту на 14 сторінок, а експеримент, який наочно пояснював причини катастрофи, показали в прямому ефірі.
Гострий розум у поєднанні з харизмою та артистизмом вкупі зробили із Фейнмана не лише оригінального теоретика, а і чудового оратора. Його оригінальна методика викладання ґрунтувалась в першу чергу на інтуїції: формулу потрібно було спочатку «вгадати», а потім вже довести. В 1960-х роках він читає свої відомі лекції в Корнельському університеті, які згодом лягли в основу книги. «Фейнмановские лекции по физике» і досьогодні вважаються одним із найкращих посібників для студентів.
"Для успешного развития технологии реальность должна быть важнее пиара, ибо природу обмануть нельзя".
Річарда Фейнмана вважають одним із перших, хто заговорив про нанотехнології. Ще в далеких 70-х він висунув теорію, що наше майбутнє саме за найменшими структурними одиницями:
«Поразительны примеры микроскопической, сверхкомпактной записи в биологических системах. В биологии информация не просто записывается, она обрабатывается и используется. Несмотря на то, что сами биологические системы (имеются в виду биоклетки) очень малы, они могут осуществлять весьма разнообразные и очень активные действия: вырабатывать различные вещества, изменять собственную форму и выполнять другие сложные операции. Представьте себе возможности, которые открываются в случае изготовления микроскопических объектов, способных выполнять такие действия!».
Він активно брав участь у процесі розвитку нанотхнологій. Зокрема відомий випадок, коли він заплатив тисячу доларів людині, яка сконструювала електричний мікромоторчик розміром в 1/64 дюйма. А з 1993 року функціонує спеціальна премія імені Річарда Фейнмана, яку присуджують саме за вклад в розвиток нанотехнологій.
Річард Фейнман мав славу дивака та великого оригінала. Наприклад, в 60-х роках він за проханням друга Джона Ліллі брав участь в експериментах по сенсорній деривації. В рамках досліджень фізик мав змогу спостерігати різного роду галюцинації, які були викликані наркотичними речовинами, а також перебуванням в спеціальній, відрізаній від оточуючого світу камері з солоною водою.
Машина науковця була розписана діаграмами, які принесли йому Нобелівську премію, а на номерних табличках красувалось слово «Qantum».
Працюючи в Лос-Аламосі Фейнман був відомий не лише завдяки своїй пристрасті до взламування сейфів, а і дивній звичці грати на барабані в лісі, чим нерідко дивував очевидців. Погодтесь, не кожного дня побачиш людину, що стрибає навколо дерева і одночасно грає на бонго.
В якийсь момент Фейнман почав брати уроки малювання, щоб дослідити вплив мистецтва на людину. З часом із початківця він став непоганим портретистом, навіть провів виставку власних робіт.
Щодо особистого життя, то після смерті першої дружини, Річард одружувався двічі. Другий шлюб із Мері Лу протривав недовго і закінчився розлученням. З третьою і останньою дружиною Гвінет науковець познайомився на конференції. У подружжя двоє дітей - син Карл та прийомна донька Мішель.
Крім Нобелівської на рахунку Фейнмана премія Альберта Ейнштейна, премія імені Ернеста Орландо Лоуренса, міжнародна золота медаль Нільса Бора. Він був членом Американської спільноти фізиків, Бразильської академії наук і Лондонської королівської спільноти.
В 1970-х роках стало відомо, що у Річарда Фейнмана рак. Хоча пухлину вирізали, хвороба встигла невідворотно вплинути на організм. В 1978 році в нього знайшли ще одну, почались проблеми з нирками. В останні місяці життя Річард відмовився від допомоги лікарів. 15 лютого він помер.
В 1999 році британський науковий журнал Physics World склав список найзначніших фізиків всіх часів. Річард Фейнман увійшов у десятку найкращих разом з Альбертом Ейнштейном, Ісааком Ньютоном та Галілео Галілеєм.
В 1985 році вийшла автобіографічна книга „Вы, конечно, шутите, мистер Фейнман!”. Вона містить в собі цілу купу цікавих, смішних, неординарних історії Фейнмана про своє життя, починаючи з того, як він ремонтував радіоприймачі, закінчуючи принципами відбору та оцінки підручників:
„Приведенные здесь факты, безусловно, представляют истинную картину значительной части его характера: его почти маниакальную потребность в разгадывании головоломок, его дерзкое озорство, его яростное нетерпение претенциозности и лицемерия и его умение подколоть любого, кто пытается подколоть его! Эта книга - великое чтиво: скандальная, шокирующая и вместе с тем теплая и очень человечная”.
Продовження історій зі свого життя Фейнман описав у наступній книзі «Какое тебе дело до того, что думают другие?».
P. S. Річард Фейнман відрізнявся своєрідним почуттям гумору. Його витівки закріпили за ним славу жартівника спочатку в університеті, потім на всіх наступних роботах.. і взагалі, де б він не був завжди міг знайти можливість когось підколоти. Ось один із класичних прикладів:
"Шедевром моих проказ был случай в студенческом общежитии. Однажды я проснулся очень рано, около пяти утра, и не мог снова заснуть. Тогда я спустился из спальни вниз и обнаружил записку, висящую на веревочках, которая гласила: «Дверь, дверь, кто стащил дверь?». Оглядевшись, я увидел, что кто-то снял дверь с петель, а на ее место повесил табличку с надписью: «Пожалуйста, закрывайте дверь», — табличку, которая обычно висела на пропавшей двери. Я немедленно догадался, в чем дело. В этой комнате жил парень по имени Пит Бернейз и еще двое других. Если вы забредали в их комнату, ища чего-либо или чтобы спросить, как они решили такую-то задачу, вы всегда слышали стон этих парней: «Пожалуйста, закрывай дверь!». Кому-то, несомненно, это надоело, и дверь унесли. Надо сказать, что в этой комнате было две двери, уж так она была построена. И тогда у меня возникла мысль: я снял с петель и другую дверь, отнес ее вниз и спрятал в подвале за цистерной с мазутом. Затем я тихо поднялся к себе и лег в постель. Позднее утром я притворился, что просыпаюсь, и спустился с небольшим опозданием вниз. Другие студенты вертелись тут же, и Пит и его друзья были крайне расстроены: дверей в их комнате не было, а им надо было заниматься и т. д., и т. п. Когда я спускался вниз по лестнице, они спросили: «Фейнман, ты взял двери?» - Хм, да, — ответил я. — Я взял дверь. Видите царапины у меня на пальцах, я их заработал, спуская дверь в подвал, когда мои руки скреблись о стену. Мой ответ их не убедил, они мне так и не поверили. Парни, которые взяли первую дверь, оставили так много улик — почерк на записке, например, — что их очень скоро разыскали. Моя идея состояла в том, что, когда найдут тех, кто украл первую дверь, все будут думать, что они же украли и вторую. Это сработало в совершенстве: все пинали и пытали этих парней, пока, наконец, с большим трудом они не убедили своих мучителей, что взяли только первую дверь, каким бы невероятным это ни казалось. Я наблюдал за событиями и был счастлив".
За матеріалами:
1.
ЛЮДИ;
2.
Пять причин, сделавших знаменитым Ричарда Фейнмана;
3.
Р. Фейнман. Там, внизу, полно места;
4.
Ричард Фейнман – пророк нанотехнологической революции;
5.
Википедия;
6.
Ричард Фейнман о первом испытании атомной бомбы;
7.
Ричард Фейнман, атомная бомба, барабаны. История одного фото;
8.
Лукморье.
Філіп Рот був двічі одружений. Першою його жінкою була Маргарет Мартінсон, шлюб проіснував недовго, розлучились вони в 1963 р. Через 5 років після цього Маргарет загинула в автокатастрофі, що дуже вплинуло на письменника. Часто своїх героїнь він списував саме з Маргарет. 
