"... он долгое время говорил, что ему семнадцать лет"

Пробил асфальт цветок

И выглянул на свет,

Но кованый сапог

Усилья свел на нет.

Уявімо, що людина при народженні здобуває одразу два світи: один спільний для всіх зі вже сформованими і усталеними нормами, а другий - свій власний, внутрішній. Дитинство ми проводимо в другому, але з роками адаптуємось до зовнішніх умов і перший стає в пріоритеті, ми приймаємо правила і стаємо частиною великого механізму суспільства. Такий собі процес соціалізації.

Але є такі люди, які не проходять цей «тест», не хочуть чи з якихось причин не можуть це зробити. Тоді залишається намагатись забезпечити якомога оптимальніше співіснування свого маленького світу з оточуючим.

Ось так не зміг подорослішати та знайти свого місця і  Олег Григор’єв, дорослий поет, який дивився на світ дитячими очима.

Народився Олег Григор’єв 6 грудня 1943 р. в Вологодській області. Батько, повернувшись з війни, почав пити, мати не витримала і з двома синами виїхала до родичів у Ленінграді.
В перший же день в школі в нього вкрали портфель з усіма книгами та зошитами. Ця подія відбила в Олега бажання вчитись. Пізніше він напише:

Сизов хотел быть птицей,
А в школу не ходить,
Над городом кружиться
И комаров ловить.

Но не летел он птицей,
А по земле ходил.
За партой мог кружиться,
И двойки лишь ловил.

Спочатку майбутній поет намагався реалізувати себе в живописі. Малював багато і талановито (шкода, що  ніяких малюнків не збереглось у зв’язку з постійними підтопами підвальної кімнатки, в якій вони жили). Він навіть навчався в художній школі при Академії. Але і це середовище не дуже приязно зустріло Олега, занадто багато проблем з ним було. Як наслідок – виключення «за то, что отказывался целый семестр рисовать поставленные для натюрморта ведро и веник, за то, что рисовал не то и не так, за то, что был насмешлив и скандален» (М. Ясновський).

Згодом в розмові зі своїм другом він скаже: «Знаешь, Боря, я не отстоял себя как живописца… и как прозаика, и как взрослого поэта тоже. Я отстоял себя только как детского поэта. Детские стихи – они же коротенькие». Але про це пізніше.
Далі молодий і талановитий Григор’єв переходить на літературну ниву, дебютує віршиком про електрика Петрова, який ледь не одразу став класикою:

Я спросил электрика Петрова:
Для чего ты намотал на шею провод?
Висит, мне ничего не отвечает,
Висит и только ботами качает.



До речі, такі починання юного поета оцінили і вчителі, а поема «Евгений Онегин на целине» стала однією з причин виключення з Академії.

В 1971 році друком виходить перша збірка Григор’єва «Чудаки». Не дивлячись на те, що офіційно книга носила статус дитячої, однозначно не можна сказати, чи це поезія для дітей очима дорослого, чи поезія для дорослих очима дітей. Завдяки «дитячій» формі і зовсім недитячому змісту, вона стала популярною серед широкого кола читача, не дивлячись на моторошні і подекуди бандитські сюжети.

Звучить в них і ще один наскрізний (і не без автобіографічності) мотив поезії Григор’єва – самотності, недоречності в світі і небажання дорослішати:

С каждой секундой
Я старше и старше
Сам себя становлюсь.
Ужасно смешно мне
И весело страшно,
Что скоро остановлюсь.

Пусть совсем не будет взрослых,
А одни лишь только дети,
А не то от этих взрослых
Очень тесно жить на свете.
«И смешно, и страшно» одним словом.

Зараз деякі літературознавці взагалі дивуються, як влада пропустила повз увагу вихід цієї книги, адже її побутова відвертість не вписувалась в теорію виховання радянських дітей. Напевно, саме це і дало їй шанс на існування.

До речі, ходять чутки, що внуки одного із членів Політбюро із захопленням читали Григор’єва, що викликало м’яко кажучи незадоволення у їхнього впливового дідуся.
Після «Чудаков» її автора майже приймають до Спілки письменників, і тоді  можливо б доля його склалась інакше. Але, на жаль, цього не сталось, і починається затяжний період алкоголю і проблем з міліцією:

Окошко, стол, скамья, костыль.
Селедка, хлеб, стакан, бутыль.

Довгий час місцеві представники влади дивились крізь пальці на такого роду витівки поета, але через багаточисельні скарги сусідів були вимушені прийняти міри – звідси і перший термін в «Хрестах».

Після 2-х років вологодського заслання (символічне повернення на маленьку Батьківщину), Григор’єв видає скандальні «Витамины роста» (1981 р.). Вона одразу привернула увагу  влади, але не через моторошність дитячої лірики, а скоріше через відвертість, з якою автор зкарикатував тогочасну реальність: прямо, щиро, без прикрас. В 1989 році світ побачила і третя збірка «Говорящий ворон».

А потім знову п’янки, суд і «Хрести»:

«Я прошу  рассматривать мое дело и судить меня не как поэта, а как простого рабочего, каким я был всю жизнь».

Не дивлячись на таку заяву, Гигор’єва як поета все-таки відпускають. Хворого, втомленого і самотнього:

Как бумажный пароходик
Среди острых, страшных льдин,
Грозно стиснутый народом,
Я лавирую один.

Упал – вот неудача!
Кругом же смех вместо плача.

О друге нет и помина,
В уграх одна паутина.

При внезапном громком стуке
Поднимаю вверх я руки.
Потому что в этом мире
Я как кукла в детском тире.

Облака плывут вроде льдин.
Кругом люди – а я один.

Жил с этой, и с этой, и с той,
Вот и остался в квартире пустой.

Звичайно, можна багато говорити про цей бік його життя, яке проходило під знаком алкогольного туману, але був і інший Олег Григор’єв.

Який під час заслання зміг зібрати цінну колекцію метеликів, її готові були викупити в Академії наук, але йому як арештанту не дозволили цього зробити, і згодом вона якимось чином зникла з його квартири.

Який запізнився на зустріч до свого редактора, бо по дорозі підібрав поранену пташку і терміново поніс її до ветеринарки.

Який сидячи в «Хрестах», писав проникливу дитячу поему про Різдво і присвятив її своїй донці.

Який намагався, але так і не знайшов свого місця в дорослому світі.

Сизов торговал на вокзале
Рождественскими открытками.
Его схватили, его связали
И вот он умер под пытками.

Помер Олег Григор’єв  30 квітня в 1992 році від виразки:

«Мог бы чуть раньше или чуть позже – от ножа или от вздувшейся печени, или от износившегося сердца. Такие по жизни долго не живут» (Володимир Бондаренко).
Йому було 49.

«.. Бедолага, пьяница, головная боль милиции и восторг кликушествующих алкашей. Почти бездомный, разбрасывающий стихи по своим временным пристанищам, - он был человек светлого ума… В трезвые минуты – обаятельный, умный, ироничный собеседник; в пьяные – чудовище, сжигающее свою жизнь и доводящее до исступления окружающих…
…был он невысок, моложав, тонкой кости и долгое время говорил, что ему семнадцать лет. Мы познакомились, когда ему перевалило за сорок, он был бородат, испит, болен, но на трезвую голову превращался в подростка, с простодушным удивлением и радостью открывавшего знакомый мир» (Михайло Яснов).

P. S. Одним із найбільш повних сучасних збірок Олега Григор’єва  є «Птица в клетке». В неї входить близько семиста текстів автора – поезії для дітей, лірика, поеми та проза. Збирали творчий доробок з попередніх збірок, журнальних і газетних публікацій, власноручний машинопис поета.






За матеріалами Володимира Бондаренко (http://www.litrossia.ru/archive/155/person/3896.php ).
За матеріалами Михайла Яснова (Олег Григорьев. Птица в клетке. Санкт-Петербург: «Издательство Ивана Лимбаха», – 2011 р.).

"Птица в клетке", Олег Григорьев

Купить книгу

"Стихи для детей", Олег Григорьев

Купить книгу