Він був двічі одружений, при чому друга жінка - Аугюста - була на 37 років молодшою. В нього було троє синів і стільки ж дочок (остання - Лаура Марія - з’явилась на світ, коли Йохану було близько 69 років).
Він багато подорожував і враження від цих поїздок описував у своїх роботах.
Його лекції чули в Кьольні, Берліні, Лондоні, Мюнстері, Марбурзі. Протягом 1940-42 років в своїх виступах відкрито критикує фашизм, за що згодом і був ув’язнений. Перебуваючи в таборі Сінт-Міхілсгестелі, проводить для інших ув’язнених лекцію про героїчний опір і зняття осади в Лейдені 1574 році.
Відмовився прийняти в університеті голову німецької делегації фон Леєрса, який був нацистом. Перестав спілкуватись з близьким другом Андре Йоллесомом, який в 1933 році вступив до партії.
Є почесним доктором Оксфордського університету.
Саме таким постає перед нами один із найцікавіших дослідників історії культури та культури історії, філософ Йоган Гейзінга.
Йоган Гейзінга народився 7 грудня 1872 року в Гронінгені, Голландія. Його світогляд формувався в першу чергу під впливом сім’ї, в якій панували суворі релігійні традиції та ідеї високоморального способу життя (напевно, саме тому майже всі його роботи просякнуті духом гуманізму).
В муніципальній гімназії проявився його нахил до гуманітарних наук, там він активно вивчає мови і згодом опановує сім іноземних мов, серед яких санскрит, грецька, арабська та інші.
Далі він продовжує вивчати лінгвістику спочатку в Гронінгенському університеті, потім в Університеті Лейпцига; в 1897 році захищає кандидатську під назвою - «О видушаке (шуте) в индийской драме».
Після навчання Йоган починає викладацьку кар’єру. Спочатку працює вчителем в школі у Гарлемі і вже тут починає проявляти нестандартність розуміння історичного процесу, запроваджує новаторські методи навчання, зокрема вивчення історії по картинках. Далі були Амстердам, де він викладає курс Ведично брахманської релігії знову Гронінген, а з 1915 року очолює кафедру історії і стає ректором Лейденського університету.
В цей же час Йоган подорожує в якості редактора журналу De Gids до Сполучених Штатів Америки і пише про національні особливості цієї країни. В 1916 році стає членом Академії наук в Антвернені (історико-літературне відділення), 1938 році - віце-президентом Міжнародного комітету інтелектуальної співпраці Ліги Націй.
Будучи пацифістом, Гейзінга негативно ставився до негуманної поведінки та відкритої агресії. Своєрідною реакцією на загострення атмосфери в Європі та назрівання кризи стали роботи «В тени завтра. Диагноз культурного недуга нашего времени» 1935 року, «Эразмус» (присвячена біографії Еразма Ротердамського) 1942 року, «Истерзанный мир» 1945 року. В них він говорить про кризові явища в світі, висловлює своє занепокоєння щодо майбутнього культури зокрема та всього людства загалом, викладає свої гуманістичні ідеї.
Але світову славу автору приносять «Homo Ludens» («Человек играющий», 1938 р.) та «Осень Средневековья» (1988 р.).
В 1941 році Йоган виступає з промовою, в якій піддав критиці німецький вплив на голландську науку, що прирівнювалось до відкритої критики німецького режиму, за що був заарештований. А між іншим йому було 69(!) років. В цей же час закривають і Лейденський університет. Згодом за клопотанням друзів Гейзінга «відпускають» - тобто висилають до селища Де Стег поблизу міста Арнем, Голландія без права повернутись до Лейдену. Тут він продовжує працювати, не зважаючи на відсутність потрібної літератури, використовуючи власний досвід та пам’ять.
1 лютого 1945 років, всього за декілька місяців до кінця війни, Йоган помер.
Про що ж писав Гейзінга?
1. Історія як "драматургия форм человеческого существования".
Це не перенасичена фактами та цифрами хронологія, а скоріше цікава розповідь друга за чашкою кави. Історія наочна, образна, жива та драматична.
Часто саме через оповідний характер викладу матеріалу Хейзинга "звинувачували" в занадто вільному трактуванні історичних процесів. Але варто зазначити, що така трохи суб’єктивна розповідь базується на абсолютно об’єктивних даних.
2. Від конкретного до загального: щоб описати читачеві широку панораму певного історичного періоду, Йоган звертався до окремих деталей, характеристики мистецтва, релігії, описів щоденного побуту та образу життя життя, уявлення про любов та смерть:
«Здесь делается попытка увидеть в XIV-- XV вв. не возвещение Ренессанса, но завершение Средневековья; попытка увидеть средневековую культуру в ее последней жизненной фазе, как дерево, плоды которого полностью завершили свое развитие, налились соком и уже перезрели. Зарастание живого ядра мысли рассудочными, одеревенелыми формами, высыхание и отвердение богатой культуры - вот чему посвящены эти страницы. Мой взгляд, когда я писал эту книгу, устремлялся как бы в глубины вечернего неба, но было оно кроваво-красным, тяжелым, пустынным, в угрожающих свинцовых прогалах и отсвечивало медным, фальшивым блеском» («Осень Средневековья»).
3. "Гиперболический идеал жизни". Гейзінга прагне якомога масштабно осягнути феномен культури, тому висуває гіпотези щодо іі виникнення і розвитку, характеризує, а іноді і критикує, сучасний період розвитку культури:
«Нам хочется знать, как зародились и расцвели те новые идеи и формы жизненного уклада, сияние которых впоследствии достигло своего полного блеска. Иными словами, мы рассматриваем некий период времени прежде всего как скрытое обещание того, что исполнится в будущем. Сколь ревностно выискивали мы в средневековой цивилизации ростки современной культуры! И действительно, во времена, слывшие некогда закостенелыми, мертвыми, новое повсюду уже пускало побеги, и все словно бы устремлялось к будущему совершенству. Старые формы культуры умирают в то же самое время и на той же почве, где новое находит пищу для роста».
4. «Игра понимается здесь как явление культуры, а не – или, во всяком случае, не в первую очередь – как биологическая функция, и рассматривается в рамках научного мышления в приложении к изучению культуры» («Homo Ludens»).
У більшості при слові «гра» найчастіше виникають асоціації, пов’язані з дитинством, квачем, ляльками та машинками. Але в цьому випадку ми забуваємо, що в першу чергу гра - це форма поведінки, яка вже потім реалізується в конкретних діях і процесах, які в свою чергу залежать від характеристик та особливостей її учасників (починаючи від віку та статі, закінчуючи родом занять і місцем проживання). Тому не дивно, що Гейзінга, досліджуючи особливості розвитку культури, звернувся до питання гри:
«С давних пор я все более определенно шел к убеждению, что человеческая культура возникает и разворачивается в игре, как игра. Игра старше культуры, ибо понятие культуры, сколь неудовлетворительно его ни описывали бы, в любом случае предполагает человеческое общество, тогда как животные вовсе не дожидались появления человека, что бы он научил их играть» («Homo Ludens»).
5. Досліджуючи досвід минулого, Хейзінга тим самим намагався зазирнути і в майбутнє, адже історія чи не найкращий показник шляхів розвитку світу загалом та людини зокрема:
«Всеобщего пути назад нет. Есть только движение вперед, хотя и кружат нам головы незнакомые глубины и дали, хотя и зияет перед нами ближайшее будущее, подобно пропасти в тумане. Хотя возврата к прошлому нет, прошлое может давать нам поучительный урок, служить ориентиром».
P. S. «Сегодняшний мир далеко продвинулся, но пути всеобщего отрицания абсолютных этических норм. Он уже не знает прежнего убежденного различения добра и зла. Переживаемый культурой кризис он склонен рассматривать исключительно как борьбу противоположных тенденций, как борьбу враждующих сторон за власть.
Дилемма, перед которой ставит нас время, день ото дня растет и обостряется. Достаточно взглянуть на царящие в мире политический разброд и смятение. Повсюду запутанные узлы проблем, настойчиво требующих своего разрешения в самом ближайшем будущем, по поводу которых любой непредубежденный наблюдатель должен признать, что едва ли можно придумать такое решение, которое не задело бы ничьих законных интересов, не помешало бы исполнению ничьих справедливых желаний.
В каждой из них законное право противостоит законному же праву. Представляется, что из такой ситуации может быть только два выхода. Один - это вооруженное насилие. Другой - это урегулирование на основе широкого международного доброжелательства, отказа от взаимных обоснованных претензий, уважения к правам и интересам другой стороны, одним словом, бескорыстия и справедливости.
Для столь необходимого нашему времени духовного clearing (очищения) понадобится новая аскеза.
Новая аскеза не будет аскетическим отрицанием мира ради блаженства на небесах, эта аскеза будет проявляться в самообладании и в правильном определении меры могущества и наслаждения. Она несколько приглушит безудержное восхваление жизни.
Новая аскеза должна быть самопожертвованием. Самопожертвованием во имя того, что может мыслиться как высшая ценность. Этой высшей ценностью равно не могут быть ни государство, ни народ, ни класс, но и не собственное существование. Блаженны будут люди, для которых этот принцип может носить только имя того, кто сказал: "Я путь, я истина, и я жизнь" («В тени завтрашнего дня»).
За матеріалами www.countries.ru/library/culturologists/heizinga.htm
За матеріалами Дмитра Сильвестрова "Хронологія життя та творчості Йогана Гейзінга" (Хейзинга Йохан. Homo Ludens. Человек играющий/ Сост., и пер. с нидерл. Д. В. Сильвестрова; Коммент., указатель Д. Э. Харитоновича. СПб.: Изд-во Ивана Лимбаха, 2011. - С. 393 -398).
Комментариев нет:
Отправить комментарий