Лучшие книги: "Король разбитых"

"Что это за чувство, когда уезжаешь от людей, а они становятся всё меньше и меньше, пока их пылинки не рассеиваются у тебя на глазах? — это слишком огромный мир высится своим сводом над нами, и это прощание. Но мы склоняемся вперёд, навстречу новому безумству под небесами".

"Man, I'm beat", - саме цими словами Герберт Ханке ознаменував появу нового покоління - "beat generation", але про це ні він, ні тоді ще маловідомий Джек Керуак, в розмові з яким і пролунала культова фраза, навіть не здогадувались.

Почалось все, коли молодий Керуак в 1944 році з’явився у Колумбійському університеті. На той час він вже встиг стати знаменитістю в рідному місті Лоуелл, штат Массачусетс, завдяки своїм спортивним досягненням в старших класах. Його батько, Лео Олсайд Керуак, володів маленькою типографією, видавав газету, змалечку навчав типографському ремеслу сина. Мати письменника, Габріелла, була сильною та владною. Саме до неї Джек повертався зі своїх багаточисельних подорожей та шлюбів. Любов до неї він проніс через усе життя.
Після коледжу Джек поїхав до Колумбійського університету втілювати давню мрію стати письменником. Але на велике розчарування батьків, навчання покинув (причиною тому стала травма ноги та сварка з тренером) і влаштувався матросом на торгове судно, яке ходило до берегів Англії. В 1942 році записався до воєнно-морського флоту – світ затягнув вир Другої Світової. Вже через рік його комісують з діагнозом "шизоїдного розладу особистості".

За словами самого Джека, такий діагноз йому поставили, коли він відмовився вбивати, до того ж амбіційному Керуаку стало тісно серед військових буднів та муштри. В 1943 році він знову опиняється на суші, а в 1944 році знайомиться з Вільямом Барроузом та Аленом Гінзбергом. Разом вони п’ють, вживають, хуліганять та б’ються, ночі проводть з жінками легкої поведінки і паралельно з цим усім постійно розмовляють, розмовляють, розмовляють. Молодих людей об’єднує не лише любов до сміливого способу життя, а в першу чергу світовідчуття. В цей час повоєнне американське суспільство знаходилось м’яко кажучи в стані невизначеності. Більшість розуміла, що так звана Американська мрія всього навсього ілюзія, але нового орієнтиру поки не знайшла. Конформізм суспільства був нестерпним для цього покоління, тому вони з однієї крайності з головою поринули в іншу: 50-ті роки заповнив "розбитий" настрій.
Слово "бітник" вперше запропонував журналіст із Сан-Франциско Херб Кейн, який вирішив покаламбурити і схрестив корені слів "спутник" і "beat": "Битники находятся за пределами этого мира, как спутник". Але самому Керуаку дуже не подобалось це слово, він волів називатись "королем розбитих, а не королем бітників".

В суспільстві їх знали насамперед завдяки незвичайному зовнішньому вигляду (бороди, окуляри, цигарки, нервові рухи, поношені речі), епатажній, а часто і аморальній поведінці (гомосексуальні нахили, п’яні бійки, наркотики). А вони і не були проти такого статусу, навпаки своїм стилем життя знову і знову підтверджували його.
В серпні 1944 року Керуак та його знайомий Льюїс Карр збираються відправитись на торговому судні до Парижу, але в останній момент друзів знімають з рейсу. І вони вирішили напитись. В ході вечора Карру не сподобалась поведінка їх спільного знайомого і він вдарив того ножем. Тіло скинули в Гудзон, ще більше напились і пішли в Музей сучасного мистецтва. Вранці всіх трьох (адже справа не обійшлась без Барроуза) арештували. Але якщо сім’я Барроуза внесла заставу, то батько Джека з педагогічних міркувань навідріз відмовився це робити. Гроші заплатили батьки Еді Паркер, з якою він на той час зустрічався. На знак подяки Керуак вирішив одружитись із Еді, але шлюб, що базувався на відчутті вдячності, тривав недовго - через два тижні спільного життя він кидає дівчину і відправляється в плавання на торговому судні.

В другій половині 1940-х років Джек працює над "Городком и городом". На той момент в нього вже було декілька оповідань, але ця книга стала не лише першим серйозним досвідом, а і першою публікацією (1950 р.). "Городок и город" доволі автобіографічна, автор описував те, що пережив сам, і тих, хто був з ним поряд. Це одна із основних стильових домінант Керуака – писати лише про справжнє та справжніх. Як відзначають літературознавці, стиль "Городка и города" відрізняється від подальших його робіт, йому не притаманна обірваність та спонтанність більш пізнього періоду.

В грудні 1950 року близький друг Джека Ніл Кессіді, який не мав письменницького таланту, але вмів і любив писати листи, надіслав Керуаку відомого "Великого листа " – 40 сторінок автобіографічних заміток про себе та свої стосунки з Джоан Андерсон без знаків пунктуації, без чіткої логіки, суцільна імпровізація. Джек був настільки вражений посланням друга, що вирішив апробувати цю техніку, приправивши її музичною імпровізацією, у власній творчості. Через рік він написав культовий "На дороге". Робота над романом тривала три тижні (хоча ходять припущення, що замальовки сюжету були зроблені раніше). Щоб не витрачати час на заміну паперу в машинці, друкував на рулоні паперу для телетайпу. Так Керуак прийшов до "спонтанної прози":

"Метод подразумевал безыскусность. Пиши как пишется, без абзацев, пунктуации и т.п., освободи подсознание, не прерывайся, не редактируй, подчиняйся только ритму, импровизируй, как джазмен. Помни: первая мысль — самая точная. Записывай слова по мере их возникновения…".
В першу чергу спонтанність, швидкість, а отже і свобода. "То, что ты чувствуешь, найдет способ проявиться", - стверджував Джек, головне встигнути спіймати та записати думку у первозданному вигляді. Не всі оцінили таку форму, тому друком роман вийшов лише в 1957 році, але з правками: з нього були виключені гомосексуальні сцени та описи прийому наркотиків. "Первоначальная сумасшедшая версия гораздо значительнее, чем то, что опубликовано", — казав пізніше Гінзберг. — "И когда-нибудь, когда все умрут, её опубликуют такой, какая она есть". Сталось це лише у 2007 році.
Не зраджуючи традиціям, Керуак запозичив сюжет та головних героїв зі свого життя. Прототипом головних героїв Сала та Діна стає він сам та Ніл, більшість описуваного також мало місце в їхніх спільних подорожах. Через образ Діна Джек точно передає суть людини, для якої життя – це велика дорога з безліччю шляхів та можливостей. Дін ніколи не зупиняється, тільки рух змушує його відчувати себе живим. Заради цього він жертвує усім, що так цінувало тогочасне супільство: прив'язаністю, спокоєм, стабільністю, можливістю завести сім'ю. Дін навіть кидає Сала, коли той тяжко захворів в Мексиці, заради нових подорожей. І хоча Сал йому пробачить, захоплення та душевна прив’язаність зникне. Так сталось між друзями і в реальному житті.

В1950 році Джек знову одружується. Другою його жінкою стала Джоан Хеверті. Цей шлюб протримався трохи довше, але як і першого разу, закінчився розлученням: подорожі та друзі виявились пріоритетнішими для Керуака. Через рік Джоан народила доньку – єдину дитину Джека Керуака, втім яку він визнав лише через 8 років. Своє спільне життя з "Королем розбитих" Джоан опише в автобіографічній книзі "Ничья жена". До речі, Дженет Керуак отримала від батька не лише жагу до подорожей, але і письменницький талант. Перший свій роман "Малютка водитель" вона присвятила останній зустрічі з батьком.
Після розлучення Джек почав роботу над "Видениями Коди", але друком вийшла вона лише після його смерті в 1973 році. Книга стала своєрідним продовженням "На дороге", адже головний герой так схожий на Ніла, але цього разу прототипів було декілька. Розширюється і стильова складова, попередня імпровізація поглиблюється, свої переживання автор передає "вычерчивая бесконечные кривые слов на листе бумаги". Структура стає хаотичною, дехто з друзів роман назвали "просто бардаком из грохочущих фраз, налезающих одна на другую".

Джек і сам переживав через обірваність та безформність "Видений Коди", але був переконаний, що текст, об'єднаний авторською свідомістю, цілісний і повний.
Посварившись з Нілом, Джек відправляється до Мексики і залишається в Барроуза. Там він працює на "Доктором Саксом", який він сам разом із "Видениями Коди" називав своїми улюбленими романами. Пише Джек у ванній, адже через постійних гостей Вільяма усамітнитись більше не було де:

"Было много наркотиков и мало еды. Наркотики усиливали депрессию. Ванная казалась Керуаку тюремной камерой. Он чувствовал себя безмерно одиноким. Но писал, писал, стараясь зафиксировать каждую ассоциацию, возникающую в сознании, развить каждый образ, приходящий на ум".
Врешті-решт Керуак повертається до Нью-Йорка. Наступний період був надзвичайно важким для нього, але разом з тим неймовірно плідним. Протягом декількох років він пише "Подземные" (1953), "Мэгги Кэссиди" (1953) — повість "Тристесса" (1956), в яких описує свої стосунки з жінками, починаючи від шкільного кохання, закінчуючи мексиканською проституткою.
В 1954 році під впливом свого нового захоплення буддизмом, він пише "Пробудись", "Кое-что о дхарме", "Бродяги дхармы". Остання книга була піддана настільки різкій критиці, що Керуак з відчаєм заявив: "Я больше не буддист".
Як не дивно, слава стала занадто важким тягарем для Джека, його все частіше переслідували депресії, він пив. Влітку 1961 року Лоуренс Ферлінгетті запропонував для відпочинку свою хатину в Біг Сур на каліфорнійському побережжі, але єднання з природою не лише не принесло очікуваного спокою та гармонії, а ще більше підсилило відчуття самотності:
" Биг Сур оказался совсем не тем убежищем, которое представлял себе Джек. Дикая природа, одиночество и темные скалы пугают его. Попытка обнаружить Будду в звуках океана или в листьях деревьев тоже ни к чему не приводит. Он не может преодолеть зависимость от своих желаний и покидает Биксби-Каньон, чтобы отправиться по барам Сан-Франциско".
В 1961 році вийде одноіменний роман "Биг Сур" – одна із найбільш похмурих його робіт.

В 1965 році Керуак відправляється в Париж. Результатом поїздки став "Сатори в Париже" – " роман о том, что неважно как ты путешествуешь, удачной ли была твоя поездка, или ее пришлось сократить, ты всегда чему-нибудь учишься, учишься перемене своих мыслей".
В цей час шляхи колишніх друзів все більше розходяться. Керуаку стає все гірше. Будучи вже на заході слави та життя, Джек намагається знайти спокій в рідному Лоуеллі, куди переїздить з хворою матір'ю та новою дружиною. Стелла Сампас, з якою вони одружились в 1966 році, стала для Джека міцною опорою, вона вберігала його від алкоголю, доглядала за паралізованою матір'ю.
Чи то через довгу розлуку Керуак занадто ідеалізував Лоуелл у своїй уяві, чи то місто дійсно сильно змінилось, але повернення не дало очікуваних результатів, і Джек в 1968 році просить друзів відвезти його до Сент-Пітерсбурга, Флорида. Там, в одній із місцевих лікарень, 21 жовтня 1969 року він помирає. Йому було 47.
Джек Керуак пролетів по небосхилу американської літератури яскравою кометою. "На дороге" стало своєрідним must read для кожної молодої людини на рівні з "Над пропастью во ржи" Селінджера. Хоча автор так і не зміг пробити стіну неприйняття пуританського суспільства 50-х років, але його творчість знайшла відгук у тисячах молодих сердець, які відкривали та продовжують відкривати для себе його книги. Культура "розбитих" принесла у світову літературу не лише легенди про свої багаточисельні "подвиги", а впершу чергу сміливу відвертість та чесність. Адже:
"Дело даже не в самой литературе, а в том, насколько честно ты к ней относишься, как ты ее понимаешь, что она для тебя значит".

P. S. В першу чергу Джек Керуак відомий як прозаїк, але пробував себе і в поезії. Шкода, що дуже мала кількість ліричних творів доступна в перекладі.

Выходит так, что надо рассказать,
Как час пробил, и я увидел Бесконечность,

Свечей сияющих всю золотую Вечность,
Где пропадает чувство, вся земная гладь…
Со Смертью обнажилась мыслей рать,
Так мне пришлось однажды умирать…

Я наклонился и сознанье потерял
В цветнике у матери родной
В Оуфиншеме, в Квинсе я нырял
Головой в таинственный покой…

Потом поднялся, жадно задышал,
И кровь от мозга понеслась к ногам,
И вспомнил, - 5 минут моя душа
Плыла без тела и по небесам…

Я видел Свет, разлитый в Бесконечность,
Где Агнец с Агнцем был наедине,
А с ним дитя, под пеленою Вечность
И Бог живой дрожал уже во мне…

Кто Бог, кто я и кто все остальные, -
В едином Боге созерцали мир с холма, -
Над Мехико взлетали позывные,
Из рога ангел пел, о Вечности трубя…

Джерела:

1. Андрій Малеак, "Дороги Джека Керуака";

2. Віктория Шохіна, "Дауншифтинг Джека Керуака";

3. "Джек Керуак. Баография";

4. Степан Сергієнко. "В дороге с Джеком Керуаком";

5. Ігор Соколов, переклад поезій Джека Керуака;

6. Поезії Джека Керуака в оригіналі.